Історія про пана Богдана
Я знав пана Богдана Русина з Товариства Лева у Львові, куди заходив часом після школи навчитися і поспівати старих пісень, і де пан Богдан досліджував фольклор, організовував з дітьми і дорослими забави в Шевченківському гаю на свята. Мав гарний голос, був дотепний і, мені здавалося, суворий. Тому я його боявся. Не міг відразу знайти, що йому відповісти на якийсь жарт, пов"язаний зі мною, тому старався не попадатися йому на очі. Але це було давно, бо пам"ятаю все ніби збоку. Потім багато чого було зовсім не зв"язаного з традиціями, хорами і суспільною діяльністю - "мальчік становілся юношей". Я знав, що пан Богдан помагав будувати козацьку чайку, ходив з нею в кілька перших походів, часом зустрічалися на різних козацьких зборах, грали музику і співали батярських пісень, завжди було цікаво.
І коли з Мироном Гуменецьким ми почали будівництво нової чайки для походу через Атлантику, сталася прикрість. Старшина Товариства "Кіш", чиєю власністю є чайка "Пресвята Покрова", на чолі з Василем Качмарем назвали нас зрадниками ідеї чайки і, замість того, щоби допомогти не вигадувати колесо другий раз, відвернулися від нас повністю. Робота тоді забирала весь час, і на всякі дурниці не було коли звертати увагу.
Одного ранку на Сихівському базарі я зустрів пана Богдана - почув його голос з далеку, він вітався зі всіма цьотками, жартував, зупинявся, був у солом"яному брилі, який сам сплів, полотняній сорочці - чумак вдома. Познайомив мене з половиною базару за кільканадцять хвилин, розказав море потрібних кулінарних відомостей, і погодився приїхати в суботу в Раковець, де ми будували свою чайку, зварити козацький куліш.
Це була смакота. Рибна юшка, котра в нас вважалася улюбленою стравою, загубилася на декілька тижнів. З того часу ми вирішили щосуботи варити в Раковці куліш, збирати друзів, святкувати кінець тижня. Пан Богдан лишився в нас кашоваром – кожного ранку через базар їхав у Раковець зготувати козакам якусь страву, щоби не тратили часу. Часом до нас приїздили діти зі шкіл, чи старші гості - сиділи біля пана Богдана, доки ми закінчували роботу, зі задоволенням слухали його байки, допомагали готувати куліш, співали пісень.
На Різдво козаки товариства "Кіш" зібралися колядувати. Виглядало це колоритно: строї, мушкети, шаблі, пісні давні - весело. Пан Богдан ходив з товариством і був міхоношою - ніс повний мішок скарбу, заколядованого від ранку. І в центрі міста біля пам"ятника Нептуну, якому козаки теж вирішили заколядувати, відійшов трохи назад, встав на коліно, і впав мертвий. При святі, шаблі, мішку грошей, з товариством і колядою - зі всім, що є найкраще. Як жив - так і вмер. Гідно поваги і любові.
